Селищний голова

Турбаба Галина Григорівна

Порядок управління комунальним майном
Про благоустрій території населених пунктів Дворічанської селищної ради
Пошук
Анонс подій
Подій не заплановано
Посилання

Президент України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Харківська облдержадміністрація

Харківська обласна рада

 

Конкурс серед представників Дворічанської громади на кращу публікацію про людей поважного віку.
Конкурс серед представників Дворічанської громади на кращу публікацію про людей поважного віку.

Конкурс серед представників Дворічанської громади на кращу публікацію про людей поважного віку.

Конкурс присвячений Міжнародному дню людей похилого віку.

В рамках ініціативи серед представників Дворічанської громади на кращу публікацію про людей поважного віку до Оргкомітету конкурсу надходять публікації, які представляються вашій увазі.

А пісня поруч йшла

Старею, старею, но я не жалею,

Но я не жалею, что старость пришла…

… Ллється зі сцени будинку культури. А на сцені стоять жінки похилого віку в красивих кольорових хустках. Вони співають легко і вільно, дуже складно: видно, що співають дуже давно, що люблять і вміють співати. За плечима у кожної немало нелегко прожитих років, де щасливих днів було не так вже й багато. Але коли вони співають, забувають про все – їх веде за собою пісня. Глядачі дуже тепло сприйняли цей спів. А обличчя жінок засвітились посмішками вдячності за оплески.

Керує цим ансамблем Ситнік Ніла Федорівни. Майже 30 років вона була завідуючою Граківським клубом. А що значить бути завклубом?  Це людина – і пропагандист, і агітатор, і громадський діяч, і хорист, і ще купа всіляких обов’язків у нього. Тягла цей «хомут» Ніла Федорівна Встигаючи вести і хор вчителів, і хор учнів, і концерти в полі під час жнив і на кожне свято…

Злі язики причитали: «Добре їй в клубі, в теплі і в добрі сидіти, - це ж не на фермі силос і бетони тягати». Пережила це. Пережила трагедію в сім’ї. І продовжила працювати, продовжила співати.

Співати почала дуже рано, з дитинства, яке було не радісним, воєнним. Коли в Білий Колодязь, де вона народилася, прийшли німці, доводилося ховатися, вона тихенько наспівувала, і їй було не так лячно. А ще мама заспокоювала її, притискала до себе і тихенько співала. Мама – вчителька, вимушена була брати доньку з собою на роботу. Але дитина не завжди розуміла про що там говорять, вона нудилася на зайняттях. Тільки на уроках співів маленька Ніла оживала і співала разом з дітьми.

Важко було налагоджувати побут у другому шлюбі, тому що заважали особливості роботи завідуючої клубом. Вечорами, коли всі жінки годують сім’ю вечерею і кладуть спати дітей, вона повинна йти на роботу. А коли в сім’ї стало троє дітей, було особливо важко. В той період доводилося співати, ховаючи очі, повні сліз. Не дивлячись на життєві негаразди, вона продовжувала дарувати радість своїм односельцям концертами. З чоловіком знайшла спільну мову завдяки пісні, він теж умів і любив співати. А ще Михайло чудово грав комічні ролі  у виставах, які дружина ставила на сцені клубу. Особливим успіхом користувалася п’єса «Кум-мельник» або «Сатана в бочке». Все село відвідувало цей місцевий театр. Шкода, що час самодіяльних театрів минув, а це так об’єднувало односельців.

Як би не повертало життя Ніли Федорівни, поруч завжди була пісня – естрадна, народна. Велика вдячність таким людям, які не дають вмерти і зникнути народній пісні!

1965-1992 роки… Граківський клуб був в ці роки активним членом культурно-масової роботи. На концерти до клубу поспішали не тільки жителі Гракового, але і з усіх навколишніх сіл. Всі ці роки керівником клубу була Н.Ф. Ситнік.

В 1993 році вийшла на пенсію, але з піснею не розлучилася. Ніла Федорівна почала писати пісні, була автором і слів, і музики. Особливим успіхом користується пісня присвячена рідному Граковому. А ще є пісні про нелегку жіночу долю, про тривоги матері.

Зібрала ансамбль із пенсіонерок, які теж люблять співати. Репетиції проходять у Ніли Федорівни вдома.

Діти Ніли Федорівни співають і люблять пісні. Особливо гарно співає син Юрій. Він «афганець» і обов’язково бере участь в концерті, присвяченому Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав (виведення військ із Афганістану). В цьому році всі глядачі стоячи слухали пісню-реквієм, яку виконував Юрій.

Як радіє Ніла Федорівна і учасники її ансамблю, коли їх запрошують взяти участь в концертах! Нажаль, останнім часом, це відбувається дуже рідко, з різних причин, але їм боляче. Жінки постаріли, а пісні, які вони виконують, ніколи не старіють.

6 серпня Нілі Федорівні виповнився 81 рік, але пісня в її душі не має віку – вона рветься на волю. Все життя поруч з цією жінкою була пісня. Прийшла вона з нею і в старість. Мабуть, це дуже красива старість – старість поруч з піснею. Хоча ансамбль з тугою закінчує:

Старею, старею и все же жалею,

И все же жалею, что старость пришла…

В. Рибалка

 

 

Переглядів: 216
Дата публікації: 15:31 24.09.2021
Дворічанська селищна рада Харківської області >>>