Селищний голова

Турбаба Галина Григорівна

Порядок управління комунальним майном
Про благоустрій території населених пунктів Дворічанської селищної ради
Пошук
Анонс подій
Подій не заплановано
Посилання

Президент України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Харківська облдержадміністрація

Харківська обласна рада

 

Конкурс серед представників Дворічанської громади на кращу публікацію серед людей похилого віку.
Конкурс серед представників Дворічанської громади на кращу публікацію серед людей похилого віку.

Конкурс серед представників Дворічанської громади на кращу публікацію серед людей похилого віку.

Конкурс присвячений Міжнародному дню людей похилого віку. До оргкомітету конкурсу продовжують надходити публікації.

Мрії дитинства збуваються.

         Нещодавно познайомилася з красивою, цікавою, мудрою і дуже інтелігентною жінкою. І ось, що мені розповіла про себе Валентина Михайлівна Рибалка.

         Народилася в невеличкому хуторі Мальцівка, за 3 км. від села Терни. Навчилася читати дуже рано, до п’яти років. Навчив читати дідусь, звичайний їздовий в колгоспі, але людина дуже грамотна, яку поважали в селі. В дитинстві була розбишакою: любила швидку їзду на велосипеді, взимку – на лижах.

         Коли вчилась в педучилищі, завжди приймала участь у змаганнях на лижах та велогонках.

         До школи пішла добровільно в шість з половиною років і відразу ж полюбила школу. В школу ходили пішки, навіть і взимку, але це не лякало. Валентину в список учнів не додавали до поки не приїхав інспектор з районного відділу освіти і дозволив. Свою першу вчительку обожнювала і вирішила стати тільки вчителем. Хоча мама дуже довго вмовляла поступити в медучилище. Але мрія бути вчителем, з кожним роком навчання, тільки укріплювалась.

         Валя в дитинстві любила читати. Любов до читання пронесла через все життя. І зараз просто обожнює читати. Іноді називає книжки економічною диверсією, бо може заради книжки, відкласти всі справи, навіть нагальні. Валентина Йосипівна читає все – книги, газети, журнали, які передплачує до дому і кожної неділі бере в бібліотеці.

         Ще в середніх класах полюбила уроки з мови, літератури та історії. І в школі, і в педучилищі викладачами цих предметів були прекрасні люди, майстри своєї справи. З викладачами була взаємна любов і повага один до одного. Мрія стати вчителем зміцнилася, тільки стала більш конкретною – стати вчителем мови і літератури або історії.

         На все життя Валентина Йосипівна запам’ятала випадок з дитинства… Раніше зими були дуже морозні і снігові. Іноді під час бурану, дітей зі школи забирали кіньми з бричкою. Одного разу, коли була заметіль така, що кілька метрів нічого не було видно, Валя, учениця другого класу, закутана в велику шаль, випала з брички. Їздовий цього не помітив і поїхав далі. І тільки коли приїхав в село, побачив, що Валі не має. Шукали дитину більше ніж три години. Добре, що кмітлива дівчинка зрозуміла, що треба сидіти там, де впала. Та йти не могла, бо була дуже закутана.

         Пам’ятає, коли вчилась в Валуйському педучилищі, то доводилося пішки ходити з села Тополі, куди приїздили потягом, до свого села 16 км. Намагалися ходити в двох або в трьох. Але іноді доводилося ходити і одній. Одного разу, коли Валя добиралась додому одна, то їй на зустріч з лісосмуги вискочило стадо диких поросят. Добре, що вони вискочили з кукурудзи і були не голодні. Вожак тільки подивився на Валентину і стадо побігло в іншу сторону. Жити було важкувато, бо мама Валентини Йосипівни одна виховувала двох дівчаток, маючи копійчану зарплату обліковця.

         І ось, Валентина Йосипівна – вчитель. До цього три роки відпрацювала в дитячому садочку, навіть рік була завідуючою. Але мрія бути вчителькою тільки міцнішала. Коли ж закінчила третій курс педінституту, пішла працювати в Мечниківську середню школу, де і пропрацювала рівно сорок років. Пройшла шлях: вчитель, організатор позакласної роботи, завуч, директор. Двадцять років була на керівній роботі, стала вчителем вищої категорії, мала звання «Старший вчитель».

         Коли була класним керівником, то випустила в 1980 році з десятого класу 38 учнів. З цими учнями регулярно зустрічається кожні п’ять років. Коли випускники вісімдесятого року було в шостому класі Валентина Йосипівна від них отримала урок. Коли класний керівник почала кричати на дітей і навіть ображати, хтось з них (вона так і не дізналась хто) сказав: «Дура». З того часу Валентина Йосипівна більше не принизила і не образила жодного учня. І нагородою за це стало написане одним з них в зошиті: «Твір я не читав і не знаю, що писати, але Вас я люблю і поважаю».

         На пенсії Валентина Йосипівна стала писати до «Дворічанського краю». В газеті надруковано більше дев’яноста її статей. В них багато філософського змісту, роздумів, тощо. Прочитаєш їх і задумаєшся над тим – а що таке старість, життя… в чому його зміст. Її вислови, такі як «у людини не має можливості всім робити добро, але вона може нікому не чинити зла» заставляють замислитися і молодь, і людей поважного віку, нікого не залишають байдужими. Її життєвий девіз: «Люби жизнь. Не переставай удивляться. Не будь улиткой, не замыкайся в скарлупе».

         Валентина Йосипівна любить поезію, купається в ній.

         Вийшла заміж дуже рано і прожила з чоловіком 49 років. Виростили сина і доньку. Дві онучки продовжили справу бабусі, обидві обрали фах вчителя, навчаються в ВУЗах, люблять читати, бо цю любов привила бабуся. Нажаль чоловік відійшов у Вічніть. Він завжди був другом, підтримував у всіх її справах. До смутку, що прийшли поважні роки, додався ще смуток від самотності.

Чем пахнет старость?

Одиночеством у окна…

         Валентина Йосипівна не любить сидіти без діла, постійно чимось зайнята: любить квіти, вирощує їх на подвір’ї безліч, любить працювати на городі.

         «Моя мрія видати колись книжку, хоча б зовсім тоненьку, щоб залишити пам'ять про себе. Але це поки що перспектива і мотивація на подальшу роботу», - ділиться своїм сокровенним Валентина Йосипівна.

         Мрії дитинства збуваються… Можливо збуваються мрії і в поважному віці?!

                                                                                                                                                                                                     Людмила Ковтун                                                                                                                                                                         

Альбом: Конкурс серед представників Дворічанської громади на кращу публікацію серед людей похилого віку.
Переглядів: 175
Дата публікації: 16:23 28.09.2021
Дворічанська селищна рада Харківської області >>>